Якісне підшивання одягу від кравця в Києві
Скажений, без перебільшення, темп сьогоднішніх днів привносить свої корективи практично в усі сфери нашого життя, починаючи від роботи, закінчуючи дозвіллям і звичками. Якщо у відомому нам фільмі героїня не без осуду говорить, що «наші люди в булочну на таксі не їздять», то в наш час із булочної самі на таксі приїжджають до людей і все привозять. Жорсткий графік, завантажений день, 20-годинний робочий день — ось лише кілька характеристик, які дозволяють зрозуміти темп сьогоднішнього життя. У такому ритмі деякі речі об’єктивно відходять на другий, задній план… Наприклад, похід у театр в улюбленій авторській вечірній сукні, некваплива піша прогулянка під дрібним дощем у надійному непромокальному пальті, катання на лижах у легкому й зручному лижному костюмі… Ні-ні, ми не хочемо сказати, що зникли театри і постійно стоїть спека, через що всі забули про дощ і сніг: просто в сукні низ треба було б підшити, у пальті — підкладку замінити, а після надзвичайно ефектного падіння на лижах на місце витонченої дірки в комбінезоні проситься оригінальна нашивочка! Та ніяк не знаходиться час, щоб узяти улюблену річ і піти до кравця, а коли час нарешті з’являється — це або глибока ніч, або третій день свят, коли вже точно ніхто не працює… Тому ми вирішили не дивувати новою послугою від Будинку побуту «Лотус-Преміум» виїзний кравець в Києві, а просто повідомити всім тим, хто зайнятий і ніяк не може знайти часу, щоб оживити свою улюблену річ, чи то пальто, чи куртку, черевики, парасольку або плед, — що тепер не обов’язково брати таксі, нервово вигукуючи таксисту незрозуміле для нього «Кравець Київ», і летіти в майстерню, щоб встигнути до її закриття. Кравець з Будинку побуту «Лотус-Преміум» сам приїде до Вас, забере всі речі, які вимагають ремонту, і поверне їх Вам уже відремонтованими. А ще Вам можуть розповісти різні історії з нашого сповненого метушні життя, після яких Ви не просто заспокоїтеся, що нарешті відремонтували свою улюблену річ, а обов’язково її одягнете за першої зручної нагоди, і цю нагоду наближатимете з великим бажанням…
День до полудня розтягнувся в осоружному очікуванні, ще більш обтяжливим став час ближче до вечора… Хвилювання й розгубленість дедалі сильніше почали опановувати думками. Попереду чекав той самий шлях, знайомий і впізнаваний в будь-яку пору року… Взимку, коли випадає сніг, — у вигляді білого килима, який манить вдалину, по краях якого немов сторожа в білих мундирах, шикуються в ряд дерева, тримаючи на своїх могутніх гілках оберемки сліпучого снігу. Навесні — квітуча й запашна алея, яка зачаровує білим і рожевим цвітом у поєднанні найнеймовірніших відтінків. Улітку — зелений проспект, що дарує прохолоду і рятує від виснажливої спеки не тільки тінню, а й соковитістю зеленого кольору. Восени — яскравий коридор, строкато забарвлений червоним, жовтим і залишками зеленого кольору, в якому, зібравшись у маленькі зграйки, обганяючи одне одного, кружляє опале листя. Все знайоме, але щось заважає пройти цей шлях у звичній манері, насолоджуючись щораз по-своєму чарівною навколишньою картиною. Думки, так-так, думки й незрозумілі відчуття не дозволяють зробити це… Відчуття того, що хтось чи щось іде слідом, буквально наступає на п’яти… Думки, що щось не дає йти вільно й невимушено, змушує задуматися про кожен крок — до чого він призведе. Відчуття переслідування, яке доходить до божевілля, — переслідування самого себе… Та й не дивно — адже коли наступаєш каблуком на низ брюк, всі найприємніші і світлі думки вмить затьмарюються: тебе буквально зупиняють, тягнуть вниз, не дають рухатися далі, не дають йти вперед… і кожен наступний крок може обернутися тим самим, і це відчуття переслідує тебе!!! Це була межа… Більш впевненим кроком, діставшись потрібної адреси, він почав шукати потрібну вивіску… ось вона — Будинок побуту «Лотус-Преміум», — він точно знав, що зможе зробити там підшивання брюк і назавжди позбутися цього нав’язливого почуття переслідування. Щось подібне вже було з ним раніше: тоді через особливості свого росту і солідної ширини плечей він просто не носив сорочки на випуск, а коли носив, уявляв собі царя Дадона зі своєї улюбленої казки про золотого півника в його сорочці до колін… Тоді підшивання сорочок у цьому ж місці знову зробив для нього царя Дадона звичайним персонажем улюбленої казки, без всіляких нав’язливих асоціацій.
Але тут його погляд зупинився на дівчині, яка притримує свою сукню так, наче б у будь-який момент їй доведеться зробити реверанс. Так, вона явно втомилася від таких реверансів і, без сумніву, прийшла зробити підшивання сукні або підшивання спідниці, — він так і не навчився розрізняти тонкощі цих предметів жіночого гардеробу, на їхніх власницях…
І раптом інше почуття, значно приємніше, ніж почуття переслідування, опанувало його: в жінці він упізнав ту таємничу незнайомку, яку побачив на так давно на своєму звичному шляху, і яка внесла в нього, в його звичайний шлях неповторний хвилюючий акцент, який не так легко забути… Правда, тоді таємнича незнайомка саме забула на лавці свою парасольку, а він побіг за нею, щоб повернути, але незрозуміло звідки узявся собака й геть зіпсував той шляхетний порив, міцно вчепившись у полу його пальта, затримавши його самого і неабияк порвавши низ пальта. Він із посмішкою згадав, що коли був у цьому ж місці, роблячи підшивання пальта, думав про неї, а ще жалкував, що не вкоротив пальта раніше — тоді б собака вже точно не завадив їхній зустрічі. І ось він знову дивився на неї, і ще раз підкреслив для себе, що всі дороги ведуть… туди, мали привести! Розгубленість минула, а хвилювання набуло вже зовсім іншого відтінку, — він уже був упевнений, що і як йому треба зробити…
